Канада славиться своїм напрочуд трепетним ставленням до мистецтва, пише toronto-trend. Численні музеї, театри, бібліотеки доводять те, що найкращі культурні традиції дбайливо зберігаються та передаються наступним поколінням.
Однак важливо зазначити, що в Канаді, окрім усталених поглядів на мистецтво, активно просуваються нові ідеї та тенденції. І це не може не захоплювати. Адже творчість – це явище, якому властивий постійний розвиток.
Фабричний театр у Торонто є яскравим прикладом прагнення нового. Його заснували в далекому 1970-му. Тоді це стало справжньою подією у культурному житті міста.
І це не дивно. Адже саме цей театр уперше оголосив про те, що має намір показувати на своїй сцені лише п’єси канадських авторів. І лише після цього таку політику почали застосовувати інші театральні трупи.
Будівництво
Проєктуванням будівлі театру в 1869-тому займалися відомі архітектори Ленглі й Гандрі.
Будівля Фабричного театру має два корпуси. Перший – це оригінальна споруда 1896-го, а другий був побудований у 1910-тому.
1987-й ознаменувався для театру тим, що його будівлі набули статусу культурної спадщини.
Початкова споруда мала класичний готичний стиль.
Говорячи про архітектурні особливості будівлі, варто виділити наявність: асиметричного фасаду, нестандартного двосхилого даху, незвичайної цегляної кладки, кам’яних підвіконь та арок.
Докладніше про будівлю
У 1909-тому власником споруди стала Римсько-католицька церква. А сама будівля була Літературно-мистецтвознавчим центром. Більшу прибудову звели в 1910-тому. Її оснастили церковним залом. Останньому притаманний театральний стиль, з наявністю балкона, що нависає.
Серед архітектурних особливостей прибудови можна виділити: незвичайний фасад, прикрашений центральним вікном еркерного, флангові входи, в оформленні яких були застосовані арочні фрамуги.
Справедливо зазначити, що раніше будівля була місцем розташування житлового будинку та дитячого садка. І лише після цього там з’явився театр.
Зміни керівництва та питання репертуару
Говорячи про постановки, які були показані на сцені театру, варто зазначити, що в 1977-му торонтська публіка була вражена “Зимовим наступом”. Причиною стало недоречне зображення інтимного життя героїв та насильство, яке за сценарієм проявляли найвищі ешелони нацистської влади.
На той момент директором театру був Гасс, і він, не витримавши таку реакцію глядача, вирішив піти у відставку.
Після цього посаду директора театру було передано Дайану Інгліш. Саме йому вдалося вивести театр із боргової ями, і зробити його платоспроможним.
Штатним сценаристом у цей час був Джордж Вокер, і він створив п’єси, які принесли театру великий успіх. Зокрема, ми говоримо про “Закоханих злочинців”, “Мистецтво війни”, “Втечу від щастя”.
У 1996-тому на посаду директора знову повернувся Гасс. Тоді він хотів значно покращити театр. Для цього ним було прийнято рішення поставити на сцені п’єси Уокера. І це виявилося дуже успішним кроком. Адже театр швидко став ще популярнішим, а його фінансове становище значно покращилось.
2012-й ознаменувався звільненням Гасса. Причиною стали численні розбіжності. Причому драматурги навіть почали відкликати свої п’єси з театру.
Нові особи
З того часу в творчій спільноті почали активно підтримувати Фабричний театр. Адже останній дуже прагнув розвитку канадської культури.
До кінця 2012-го театр знайшов нових художніх керівників в особі Ніни Лі Акіно та Найджела Шона Вільямса. І не важко здогадатися, що на установу знову чекав новий етап розвитку та змін.
Фото: wikipedia
