Коли літнє сонце починає повільно ховатися за верхівки стародавніх дубів Гай-Парку, а повітря наповнюється вечірньою прохолодою та ароматами лісу, у самому серці Торонто починається щось магічне. Серед густих дерев, на схилі природного амфітеатру, з’являються актори в камзолах або сучасних костюмах, і над лісом розноситься безсмертне: “Бути чи не бути?” – читаємо на toronto-trend.com.
Театральний проєкт “Dream in High Park” від компанії Canadian Stage – це торонтська версія всесвітньо відомої традиції Shakespeare in the Park, яка вже понад чотири десятиліття є невіддільною частиною культурного коду міста. Один із найстаріших і наймасштабніших театральних заходів просто неба в Канаді щороку збирає понад 30 000 глядачів. Це символ торонтського літа, де високе мистецтво зустрічається з демократичністю пікніка, а глядачі ділять простір із цвіркунами та (іноді) цікавими єнотами.
1983 рік: як усе починалося
Історія театру в парку почалася в 1983 році. Засновник проєкту, режисер Гай Спранг, мав амбітну мету: зробити Шекспіра доступним для кожного. Він розумів, що багато людей бояться “класичного театру” через його офіційність, дорогі квитки та суворий дрес-код. Спранг хотів розбити ці бар’єри.
Першою постановкою стала, цілком очікувано, комедія “Сон літньої ночі” (A Midsummer Night’s Dream). Вибір був геніальним: п’єса, дія якої відбувається в чарівному лісі, ідеально вписалася в ландшафт Гай-парку. Глядачі були в захваті. Виявилося, що слухати шекспірівські вірші, сидячи на траві з келихом вина, – це саме те, чого не вистачало мешканцям мегаполіса. Те, що планувалося як одноразовий експеримент, перетворилося на щорічну традицію.
Дія відбулася на невеликій галявині. Тоді не було ні професійної сцени, ні зручних сидінь. Актори виступали прямо на траві, борючись із комарами, спекою та отруйним плющем, а глядачі розташовувалися на пагорбі. Незважаючи на спартанські умови, успіх був феноменальним: щовечора виставу відвідувало близько 2000 людей, що можна порівняти з місткістю легендарного театру “Глобус” в єлизаветинській Англії.
З часом захід еволюціонував. У 1984 році було збудовано першу справжню сцену, а в 1985-му – облаштовано тераси для сидіння. У 1987 році відбулося злиття CentreStage та Toronto Free Theatre, що дало початок Canadian Stage – компанії, яка й донині плекає цю традицію.
Природа як головний декоратор
Однією з найбільших переваг “Dream in High Park театру в Гай-Парку є його органічне поєднання з екосистемою. Амфітеатр розташований серед пралісу, і сама природа стає активним учасником дійства. Гай Спранг згадує, як у перші роки вистави навмисно затримували, щоб сутінки та темрява наступали саме в ті моменти, коли сюжет вимагав містики.
Актори, які пройшли школу Гай-Парку, відзначають особливу акустику цього місця. Коли нічна волога підіймається від землі, голоси стають чіткішими, дозволяючи навіть шепіт донести до останнього ряду. Бували вечори, коли повний місяць сходив над сценою саме в той момент, коли герої “Сну літньої ночі” блукали чарівним лісом, перетворюючи декорації на реальність.
Сьогодні амфітеатр – це постійна споруда, яка гармонійно вписана в ландшафт. Глядачі розташовуються на трав’янистих схилах, що утворюють півколо навколо дерев’яної сцени.
Тут немає нумерованих крісел. Глядачі приносять із собою ковдри, складні стільці та кошики для пікніка. Це створює неймовірну атмосферу спільноти. Ви можете побачити поруч професора університету, групу студентів та сім’ю з маленькими дітьми. У Гай-парку Шекспір перестає бути “складним” і стає зрозумілим кожному.
“Pay-What-You-Can”
Однією з головних особливостей “Dream in High Park” протягом багатьох років була система оплати “Pay-What-You-Can” (плати, скільки можеш). Це була принципова позиція організаторів: гроші не повинні бути перешкодою для культури. Перед входом стояли великі скриньки для пожертв, і кожен давав стільки, скільки дозволяв бюджет.
Сьогодні, через вимоги сучасної економіки, квитки зазвичай бронюються заздалегідь за невелику фіксовану ціну, але традиція доступності зберігається. Для багатьох іммігрантів та молоді саме вистави в Гай-парку стали першим знайомством з англомовною театральною культурою.
Актори проти природи: виклики відкритого неба
Грати в Гай-парку – це справжній виклик для акторів. На відміну від затишних залів Elgin чи Soulpepper, тут немає стін, які захищають від зовнішнього світу.
- Погода. Вистава може початися під ясним небом, а закінчитися під зливою. Актори навчені продовжувати гру до останнього, поки це безпечно. Глядачі в дощовиках, що аплодують під громом – це звична картина для Гай-парку.
- Шуми міста. Десь далеко гуде потяг метро, над парком пролітають літаки, а в кущах гавкають собаки. Актори повинні мати надзвичайно сильні голоси та концентрацію, щоб утримувати увагу публіки.
- Тварини. Гай-парк – це дім для багатьох тварин. Не раз траплялися випадки, коли під час драматичного монологу Гамлета на сцену неквапливо виходив єнот. Це завжди викликає сміх у залі, і акторам доводиться імпровізувати, вписуючи “незваного гостя” у сюжет Шекспіра.
Не лише Shakespeare in the Park: сучасні трансформації
Хоча “Шекспір у парку” залишається основою, останніми роками Canadian Stage почали розширювати програму: тепер тут можна побачити сучасні драми, танцювальні перформанси та музичні концерти. Наприклад, проєкт “Young, Gifted and Jazz” від Holla Jazz додав до програми енергію джазової культури, демонструючи інклюзивність та різноманітність сучасного Торонто.
Для багатьох сімей Торонто похід у Гай-парк на виставу – це спадкова традиція. Діти, яких колись приводили сюди в 80-х, тепер приводять своїх дітей. Це створює культурний код міста, спільні спогади, які об’єднують покоління.
Цікавий факт: за всю історію проєкту було підраховано, що вистави в парку відвідало понад 1,5 мільйона людей. Це майже половина населення всього Торонто!
Поради для тих, хто збирається в Гай-парк вперше
- Приходьте заздалегідь. Найкращі місця на траві (ближче до сцени) займають дуже швидко. Досвідчені театрали приходять за годину-півтори до початку.
- Ковдра та подушки. Навіть якщо ви принесете стілець, ковдра додасть затишку. Пам’ятайте, що ввечері в парку стає прохолодно, навіть якщо вдень було +30.
- Захист від комах. Комарі в Гай-парку – це найсуворіші театральні критики. Не забудьте репелент!
- Пікнік. Візьміть із собою легку вечерю. Немає нічого кращого, ніж куштувати сир та фрукти під час перегляду “Дванадцятої ночі”, але пам’ятайте, що алкоголь на території амфітеатру суворо заборонений.
- Вимкніть телефони. Не лише для того, щоб не заважати акторам, а й для того, щоб повністю зануритися в атмосферу. Світло екрана в темному лісі дуже відволікає.
Театр у Гай-парку – це нагадування про те, що мистецтво не обов’язково має бути дорогим чи елітарним. Воно може бути таким же природним, як захід сонця над озером Онтаріо.
Коли сонце сідає за верхівки дубів, і на сцені запалюються вогні, межа між реальністю та вигадкою стирається. Ви більше не в Торонто XXI століття – ви в магічному лісі, де закохані губляться, ельфи бешкетують, а слова великого Барда звучать так само свіжо, як і чотириста років тому. Це і є справжній “Сон у літню ніч” нашого міста.
