Якщо ви запитаєте мешканця Торонто, куди піти за атмосферою “старого міста”, вас неодмінно відправлять у Distillery District. Сьогодні це візитівка міста: червона цегла, бруківка, затишні кафе та галереї. Проте ще тридцять років тому це був занедбаний промисловий район, який нагадував декорації до фільму жахів.
Справжнє відродження цього місця почалося не з магазинів, а з мистецтва. І серцем цього відродження став Soulpepper Theatre Company – театр, який довів, що для створення світового шедевра потрібні не лише талановиті актори, а й особлива енергетика місця – читаємо на toronto-trend.com.
Спадщина Gooderham & Worts: гігант, що заснув
Щоб зрозуміти магію цього театру, треба зазирнути в історію самої локації. У середині XIX століття компанія Gooderham & Worts була найбільшою винокурнею у світі. Це була справжня імперія алкоголю, яка виробляла мільйони галонів віскі та рому. Район був заповнений величезними чанами, складами та цехами.
Проте часи змінювалися. Після введення “сухого закону” в США та зміни економічних реалій, виробництво почало занепадати. До 1990-х років район перетворився на “місто-привид”. Його єдиними відвідувачами були голлівудські кіношники, які знімали тут похмурі сцени для фільмів (наприклад, саме тут знімали перших “Людей Ікс” та “Чикаго”). Район чекав на свою нову роль.
Народження Soulpepper
У 1998 році група з дванадцяти молодих та амбітних акторів на чолі з Альбертом Шульцом вирішила створити щось принципово нове. Їх об’єднувало спільне бачення: відкрити театр, де художні рішення приймають самі творці, а не лише адміністратори.
Мандат компанії був чітким і амбітним:
- Представляти світову класику через призму канадського світосприйняття.
- Навчати майбутні покоління театральних професіоналів.
- Створювати програми наставництва для молоді.
Перший сезон 1998 року в Harbourfront Centre став справжньою сенсацією. Хоча він складався лише з двох вистав – “Дон Карлос” Шиллера та “Мізантроп” Мольєра – успіх був приголомшливим. Soulpepper пішов проти течії, виступаючи влітку, коли більшість театрів Торонто закривалися на канікули. Квитки були розпродані миттєво, а критики заговорили про появу нової потужної сили на культурній мапі країни.
Епоха зростання та переїзд до Distillery
Протягом перших років Soulpepper працював як літня репертуарна трупа, але популярність театру росла так стрімко, що виникла потреба у власному домі та цілорічному циклі роботи. Під керівництвом першого художнього керівника Альберта Шульца театр почав залучати значні інвестиції та державні гранти.
Переломним моментом став 2005 рік, коли Soulpepper завершив масштабну кампанію зі збору коштів і переїхав до Молодіжного центру виконавських мистецтв (Young Centre for the Performing Arts) у районі Distillery, який активно реставрували в той час. Інвестори якраз шукали “якір”, який би притягував людей у цей район не лише заради шопінгу, а й заради культури.
Саме тут народилися знакові постановки, які стали частиною канадського театрального канону. Серед них – легендарна інтерпретація “Нашого містечка” (Our Town) Торнтона Вайлдера, яка стала візитівкою театру, та “Ангели в Америці” Тоні Кушнера.
Проте театр не обмежувався лише світовою класикою. Величезним успіхом стала п’єса “Зручність Кіма” (Kim’s Convenience) Інса Чоя (2012) – історія корейської родини в Торонто, яка згодом перетворилася на популярний телесеріал на каналі CBC та Netflix, ставши глобальним культурним феноменом.
Архітектурний тріумф: театр усередині колишніх складів
Young Centre – це не просто будівля, це шедевр адаптивного використання старої архітектури. Театр розташований у колишніх складських приміщеннях (Tank House Lane). Архітектори зробили майже неможливе: вони зберегли грубу естетику промислових стін XIX століття, інтегрувавши в них сучасні скляні конструкції, високотехнологічну акустику та затишні фоє.
Коли ви заходите в Soulpepper, ви бачите оригінальну кладку червоної цегли, масивні дерев’яні балки та залізні елементи, які пам’ятають часи конвеєрів. Це створює неймовірний контраст із витонченою грою акторів на сцені. Глядач відчуває зв’язок часів: минуле міста стає декорацією для його сучасного мистецтва.
Академія Soulpepper та освітня місія
Однією з найважливіших рис Soulpepper є його відданість освіті. У 2006 році була запущена Академія Soulpepper – єдина в Канаді дворічна оплачувана програма навчання для театральних митців. Це унікальна модель “навчання через практику”, де молоді актори, режисери, драматурги та дизайнери працюють пліч-о-пліч із досвідченими майстрами.
Окрім професійної підготовки, театр активно працює з громадою. Програми “Youth Rush” (квитки за низькою ціною для молоді до 21 року) та “Приведи батьків до театру” спрямовані на те, щоб зробити мистецтво інклюзивним та доступним. Для Soulpepper мистецтво – це не елітарний клуб, а інструмент соціальних змін та взаєморозуміння.
Вихід на міжнародну арену: 42-га вулиця
У 2017 році Soulpepper здійснив безпрецедентний крок для канадського театру – організував місячний фестиваль власних вистав у Нью-Йорку, на 42-й вулиці. Кампанія “Soulpepper on 42nd Street” представила 12 оригінальних канадських робіт американській публіці.
Вистави “Spoon River” та “Of Human Bondage” отримали схвальні відгуки від The New York Times, що закріпило статус Soulpepper як театру світового рівня. Цей успіх довів, що канадські історії мають універсальну цінність і здатні резонувати з глядачами в будь-якій точці світу.
Криза та трансформація: рух #MeToo
Початок 2018 року став найважчим випробуванням в історії компанії. Театр опинився в епіцентрі скандалу, коли чотири актриси подали позови проти Альберта Шульца, звинувачуючи його в багаторічних сексуальних домаганнях та зловживанні владою. Ці події глибоко сколихнули не лише трупу, а й усю мистецьку спільноту Канади.
Рада директорів діяла рішуче: Шульц був змушений піти у відставку, а театр розпочав процес глибокої внутрішньої трансформації. Це був болючий, але необхідний момент саморефлексії. Soulpepper став одним із перших великих канадських театрів, який почав відкрито переглядати свою внутрішню культуру, впроваджуючи суворі протоколи безпеки та етики.
Новий розділ: Вейні Менгеша та Гідеон Артурс
Восени 2018 року почалася нова ера. Посаду художнього керівника обійняла Вейні Менгеша – талановита режисерка, відома своєю роботою над “Kim’s Convenience” та “Da Kink in My Hair”. Її призначення стало символічним: Менгеша принесла в театр нове бачення, засноване на інклюзивності, різноманітності та створенні “безпечного простору” для творчості.
Сьогоднішня місія Soulpepper під керівництвом Менгеші та виконавчого директора Гідеона Артурса, який приєднався до команди у 2022 році, звучить так: “Важливі історії, що об’єднують нас усіх”.
Театр став ще більш відкритим до голосів корінних народів Канади та представників різних етнічних громад. Проєкти на кшталт “Project imagiNation” залучають митців з усієї країни до розробки нових творів, що досліджують сучасне обличчя Канади.
Містична атмосфера Tank House Lane
Прогулюючись біля театру ввечері, коли на Tank House Lane запалюються гірлянди, а з відчинених дверей Soulpepper чути звуки репетицій, ви відчуваєте особливу енергію. Кажуть, що стіни старих винокурень зберігають пам’ять про тисячі людей, які працювали тут століття тому. Актори Soulpepper жартують, що привиди старих майстрів дистиляції іноді допомагають їм “витримувати” вистави, як гарне віскі – чим довше, тим краще.
Поради для відвідувачів Soulpepper
- Приходьте заздалегідь: Фоє Young Centre – одне з найкрасивіших у місті. Тут часто проходять безплатні джазові виступи або виставки.
- Спробуйте “театральне меню”: Багато ресторанів у Distillery District пропонують спеціальні знижки або сети для тих, хто має квиток на виставу Soulpepper.
- Квитки для молоді: Театр має чудову програму для людей до 25 років (Stage25), що дозволяє купувати квитки за дуже доступними цінами. Це робить високе мистецтво доступним для студентів.
Soulpepper у Distillery District – це історія про те, що ніщо не зникає безслідно. Старі стіни можуть заговорити, якщо дати їм голос. Цей театр став мостом між індустріальним минулим Торонто та його креативним майбутнім.
Якщо ви хочете відчути справжній ритм сучасного Торонто – не того, що в скляних офісах Bay Street, а того, що дихає історією та пристрастю – вам обов’язково треба відвідати виставу в Young Centre. Бо саме тут, серед старої червоної цегли, народжується нова душа міста.
Цікавий факт: Під час реставрації будівлі під підлогою театру знайшли старі пляшки та інструменти XIX століття. Деякі з них тепер є частиною інтер’єру, нагадуючи глядачам про те, що колись на місці сцени стояли величезні чани з алкоголем, який розвозили по всій Північній Америці.
