Крістофер Пламмер – легендарний канадський актор. Його найбільш знакова роль – капітан фон Трап у фільмі «Звуки музики» (1965), який залишається одним із найпопулярніших кіно всіх часів. Ця роль заклала основу для його багаторічної кар’єри, яка тривала понад пів століття, протягом якого Пламмер грав у театрі, знімався в кіно та працював на телебаченні. Далі на toronto-trend.
Яким був Крістофер Пламмер?
Крістофер Пламмер, плідний і багатогранний актор канадського походження, який став відомим як романтичний герой у, можливо, найпопулярнішому мюзиклі всіх часів, здобув критичне визнання як один із найвидатніших шекспірівських акторів минулого століття. Він отримав премію «Оскар», дві премії «Тоні» та дві премії «Еммі». Пламмер помер у п’ятницю у своєму будинку у Вестоні, штат Коннектикут, у віці 91 року. Його дружина, Елейн Тейлор, повідомила, що причиною смерті стала травма голови внаслідок падіння.
Народився Крістофер у колись знатній родині, яка втратила свій статус до моменту його появи на світ. Попри це Пламмер усе ж демонстрував зовнішні риси привілейованого походження протягом усього життя. Але природою такою був обдарований: мав зовнішність головного героя, стриману грацію, самовпевнену поставу, прекрасний голос і витончену дикцію. Актор володів чарівністю й одночасно певною зарозумілістю, а також відзначався надмірною схильністю до алкоголю та легковажності. Згодом звички змінилися, тож актор став м’якшим.
В одному скандальному інциденті 1971 року Пламмера замінив Ентоні Гопкінс у головній ролі п’єси «Коріолан» у Національному театрі Лондона. За словами тодішнього літературного керівника театру Кеннета Тайнена, актор був звільнений після голосування трупи через грубу і неприпустиму поведінку.
Протягом багатьох років, аж поки не почав поділяти загальноприйняту думку про свій найвідоміший фільм – улюблений мюзикл 1965 року «Звуки музики», де він зіграв австрійського військово-морського офіцера Георга фон Трапа разом із Джулі Ендрюс, – Крістофер Пламмер зневажливо відгукувався про нього, називаючи «сентиментальною нісенітницею» і відомо охрестивши його як «S&M» або «Звук слизу» («The Sound of Mucus»).
Крістофер Пламмер на сцені театру
Резюме пана Пламмера, яке охопило понад сім десятиліть, було, щонайменше, грандіозним, якщо не унікальним. Крістофер грав як у найвизначніших творах драматичної літератури, так і в найгрубіших комерційних та розважальних виставах. Усі ролі грав професійно, демонструючи дивовижну грацію, а також однакову легкість у перевтіленні в різних персонажів: благочестивих чи загрозливих, доброзичливих чи зловісних, суворих чи лагідних. Отримував однакове задоволення від вимовляння реплік, написаних як єлизаветинськими геніями, так і голлівудськими ремісниками.
Він грав Гамлета, Макбета, Річарда III, Марка Антонія та інших видатних шекспірівських героїв на відомих сценах, отримуючи постійне визнання. Також знявся в телевізійній постановці «Гамлет у Ельсінорі» 1964 року, яка була високо оцінена критиками. Постановку режисував Філіп Севілл. Крім того, вона була знята в замку Кронборг у Данії, де, за сюжетом, і відбувається дія п’єси. Однак він також погоджувався на ролі в низці посередніх фільмів, де він яскраво висміював затерті кліше. Наприклад, у телевізійному фільмі «Скелети» (1997) він зіграв лихого фанатика, який ховається за показним благочестям, або в ролі похмурого імператора галактики, який з’являється як голограма у фільмі «Зоряний крах» (1978) – дешевій копії «Зоряних воєн». Мірою його статусу були партнерки по сцені, серед яких Гленда Джексон у ролі леді Макбет і Зої Колдвелл у ролі Клеопатри. І навіть залишаючи Шекспіра осторонь, його діапазон добре демонструють відомі персонажі, яких він зіграв у кіно й на телебаченні. Як вигадані, так і реальні: Шерлок Холмс і Майк Воллес, Джон Беррімор і Лев Толстой, Аристотель і Ф. Лі Бейлі, Франклін Д. Рузвельт і Альфред Стігліц, Редьярд Кіплінг і Сірано де Бержерак.
Побудова кар’єри на телебаченні. Ролі в кіно
Телевізійна кар’єра Крістофера Пламмера розпочалася в 1950-х роках, у період розквіту драматичних постановок у прямому ефірі. Він зіграв архієпископа в популярному мінісеріалі «Тернові птахи» (1983), регулярно з’являвся як промисловець у пригодницькому серіалі «Контрудар» (1990-ті) та отримав дві премії «Еммі»: у 1977 році за роль підступного банкіра в мінісеріалі «Грошовий змінювач» (Arthur Hailey’s «The Moneychangers») та у 1994 році за озвучку в анімаційному серіалі «Мадлен» (створений за мотивами дитячих книжок).
У кіно його роль фон Трапа у «Звуках музики» – суворого вдівця й батька, серце якого пом’якшує і завойовує жінка, яку він найняв гувернанткою, – стала стартом низки незабутніх ролей у різноманітних жанрах. Це були, скоріше, яскраві характерні ролі, ніж головні.
Інші його роботи:
- Історичні драми («Остання станція», про Толстого, та «День, що сколихнув світ», про початок Першої світової війни);
- Історичні пригоди (в ролі Кіплінга у версії «Чоловіка, який хотів стати королем» режисера Джона Г’юстона, де його партнерами були Шон Коннері та Майкл Кейн);
- Романтичні комедії («Маєте любити собак» із Джоном К’юсаком);
- Політичний епос («Сиріана»);
- Наукова фантастика (роль генерала Клінгона Чанга у «Зоряному шляху 6»);
- Кримінальні фарси («Повернення Рожевої пантери», де він зіграв колишнього вишуканого крадія коштовностей разом із Пітером Селлерсом у ролі незграбного інспектора Клузо).
Понад десять ролей Крістофер Пламмер виконав після свого 75-го дня народження. Серед них: трилер «Дівчина з тату дракона» (2011), «Баррімор» (2011, екранізація театральної постановки, за яку він отримав другу премію «Тоні» у 1997 році за блискуче виконання ролі актора Джона Баррімора), детективний фільм Раяна Джонсона «Ножі наголо» (2019) та драму на основі реальних подій «Остання повна міра» (2019) з Вільямом Гертом у головній ролі.
У 2017 році Пламмер зіграв Дж. Пола Гетті, мільярдера, який відмовляється платити викуп за викраденого онука, у фільмі Рідлі Скотта «Всі гроші світу». Він отримав цю роль в останній момент, замінивши Кевіна Спейсі, звинуваченого у сексуальних домаганнях. Його неймовірна гра, яку критик The New York Times Манола Даргіс описала як «щось настільки домінантне, магнетичне та монструозне», принесло йому номінацію на «Оскар».
Крістофер – видатний драматург
Також Крістофер Пламмер продемонстрував свою майстерність у виступах на Бродвеї в роботах видатних драматургів. Серед них:
- роль дияволоподібного Нікельса у п’єсі Арчибальда Макліша (1958);
- роль, схожу на Гітлера, в образі Артуро Уї в п’єсі Бертольда Брехта (1963);
- роль іспанського конкістадора Франсіско Пісарро Пітера Шеффера (1965);
- роль оповідача у п’єсі Ніла Саймона (1973);
- виступ у п’єсі Гарольда Пінтера (1994) у парі з Джейсоном Робардсом.
Він отримав премію «Тоні» за головну роль у мюзиклі «Сірано» (1973), адаптації твору Едмона Ростана «Сірано де Бержерак». У 2007 році його номінували на «Тоні» за роль Генрі Драммонда (за образом Кларенса Дарроу), зіграну разом із Браяном Денегі у п’єсі «Успадкуй вітер». Цей виступ став його останньою появою на Бродвеї.
